Покинуті навік

ПОКИНУТІ НАВІК

Глава 1

Початок

 Ці відчайдушні люди зовсім не боялися ні холоду, ні злиднів. У них було лише три рушниці, трохи їжі і декілька монет. Вони були покинуті своїми друзями, як вони їх сприймали. Але виявилося, що то були погані, ганебні люди – браконьєри. Усе почалося, коли Біллу і Джеку було по 12 років. Вони народилися у простому американському місті Детройті. Це місто було не дуже великим, але воно заворожувало погляди туристів з різних країн. Білл Браун і Джек Вільямс жили на одній вулиці під назвою White Street. Вони були друзями з дитинства. Білл і Джек пішли разом у перший клас, але закінчити школу їм не судилося. Коли Джеку у вересні виповнилося 12, а Біллу 12 виповнилося ще у серпні, Сполучені Штати Америки переживали страшну кризу. Тоді було таке прислів’я:безробітних більше, ніж мерців. Саме тоді батька Джека, і батька Білла викинули з роботи. І дві родини вирішили переїхати разом до одного будинку на Алясці. Родина Джека дуже товаришувала з родиною Білла. Джекове сімейство складалося з тата Бена, мами Діни, сестри Кім і старого дідуся Інокентія. Родина Білла складалась з тата Рея, мами Ліни і сестри Мері. Дідуся Інокентія, чи когось схожого у цій родині не було. Тож за декілька днів дві родини перебрались до Аляски, у місто Берд, що на Півночі Аляски. Їхній будинок був красивий, і дуже виділявся з поміж метелиць і снігових заметів. Здавалося, що тут усюди вічна мерзлота, усюди холод и білі ведмеді, які грізно рикають по ночам. Містер Бен і містер Рей через декілька днів влаштувались оглядальниками за собаками. У тих краях був такий вид спорту: у санчата запрягали собак, і змагалися, хто швидше доїде до фінішу. Для американської родини з Детройту це будо дуже незвичним заняттям. Діти пішли до місцевої школи. Там їм сподобалось і вони зразу завели собі нових друзів. Ось так дві маленькі родини перебрались з одного місця до іншого.

Глава 2

Подорож

Одного разу у хуртовинний зимовий день до оселі, у якій жили Джек, Білл, Мері, Бен, Рей, Кім, Діна та Інокентій зайшов незнайомець. Він був одягнений у чорний, дуже теплий плащ, на голові у нього була шапка, мабуть з хутра якоїсь тварини, у руці паличка, захисні окуляри. Коли цей чоловік зняв шапку, Білл побачив, що він має руде волосся, та ще й вуса, теж руді. До вітальні зайшла міс Діна і насварила Білла, що він відкриває двері чужим людям. Потім вона привіталася з незнайомцем і спитала у нього, що йому треба. Відповідь була короткою: «Не бажаєте прогулятися по заморожуючій Алясці?». Міс Діна уже хотіла відмовитися, як до вітальні зайшов Інокентій і почав дуже просити Діну поїхати на цю так би мовити екскурсію. До них уже зійшлися усі члени родини і усі разом вирішили поїхати у цю подорож. Всі почали збиратися, тільки Діні і Ліні було не пособі. Вони не хотіли їхати тому, що це було небезпечно, та й з такою кількістю людей. Але нічого не поробиш. І вони почали збиратися у подорожу зимовими, зачарованими місцями Аляски. Усі тепло одівалися, брали з собою їжу. Тати прикупили великі рюкзаки у місцевому супермаркеті. Джек і Білл були дуже радісні, у вже готові були вирушити у подорож. Коли все було готове, до оселі увечері зайшов той самий рудий чоловік, сказавши: «Рушаймо!». Ці слова підбадьорили навіть мам. Усі вийшли на вулицю, де був не слабкий мороз, середній вітер, і десь біля горизонту трошки світило сонце. Нажаль воно тільки світило, але не гріло. Біля рудого чоловіка, якому було років під 50, стояло іще 3 людини. Один негр та двоє білих. Вони представилися провідниками, і усі вирушили у подорож. Перехід був тяжкий. Діти дуже стомилися, але цього не показували, щоб не засмутити батьків. Батьки мали теж саме, але теж не хотіли засмучувати дітей. Тільки старий Інокентій уже сто разів сварив себе за те, що вмовив Діну поїхати на цю екскурсію. Погода ставала все гіршою. Як раптом негр підвів пістоль до голови Рея, сказавши: «Усі лягли на землю. І не рухатись». Усіх здивувала така поведінка негра, але потім стало зрозуміло, що це браконьєри, торговці людьми з Африки. Через декілька хвилин сумного мовчання, почувся шум. Це летів гелікоптер. Білл і Джек сказали, що вони бачили цього негра по телебаченню. Він страшний розбійник. Дарма вони сказали це уголос. Гелікоптер приземлився недалеко від затриманих, і на превеликий жаль забрав усіх окрім Білла та Джека. Рей хотів вивільнитися, але отримав кулю в ногу. Ніхто нічого не міг зробити, і дітей залишили самих серед зимової пустині. Вони не дуже злякалися, і вирішили       йти по слідах назад додому. Але піднялася велика буря, і йти було неможливо. Джек побачив маленьку печеру, що знаходилась у одній із тих високих, грізних гір. Діти вирішили провести там ніч. Буря піднялася іще сильніша, але хлопці вже бачили по третьому сну. Біллу снилося, що він у рідному Детройті, а Джеку снилося, що він їздить на велосипеді. Отак хлопці пережили свою першу ніч самі, та й ще невідомо де.

Глава 3

Перші кроки до спасіння.

На наступний ранок буря вже стихла, і хлопці були готові йти невідомо куди. Джек запропонував йти на північний схід, і Білл не був проти. Джек завжди із собою носив компас, який завжди допомагав йому у скрутних ситуаціях. Ось і зараз він йому став у пригоді. Тож не поспішаючи хлопці пішли на північний схід. По дорозі, по незвичній смутній дорозі, йшли та розмовляли двоє хлопців, як раптом у заметах Білл побачив людину, яку вже трохи запорошив сніг. Вони й уявити собі не могли, що тут десь поблизу є люди. Але цей чоловік був мертвий, і це дуже злякало обох так, як вони ніколи в житті не бачили трупів. Джек помітив, що у того повного чоловіка за плечем рушниця. Білл почав розгрібати чоловіка з під снігу, і ще за поясом побачив пістолет й патрони. Ледве перевівши дух Білл дістав рушницю, пістолет, патрони, та їжу, яку він знайшов у рюкзаку мертвеця. Вони не стали з’ясовувати причину смерті, та пішли далі. Тепер у них було достатньо їжі, та й зброї досить. Рушниця дісталась Біллу, а пістолет Джеку. Їжу вони звичайно поділили порівну. Через декілька днів їжа все таки закінчилась, як хлопці не старались економити. Тож треба було десть знайти їжу. Але де може бути їжа на холодній, промерзлій землі? Надіятися, що їм трапиться іще якийсь труп було безглуздо.